Народний суд Воловецької округи розпочав свою роботу в 1946 році і розмістився в будинку, який побудований наприкінці ХІХ століття. Корінний житель Воловеччини Ю. Тимкович 1896 року народження згадував: у будинку теперішнього суду колись знаходилась корчма, і ще мій дід не один ґрайцер пропив у ній. Це було місце де обговорювались і укладались усі господарські угоди між заможними ґаздами.
Власниками корчми були євреї. У 40 роках євреї були репресовані, їхнє майно частково було розграбоване, а частково розділене між чиновниками та вдовами мадярських жовнірів, що загинули на війні.
В 1945 році будівля корчми націоналізована.
В кінці сорокових років до колишньої корчми було добудовано три кімнати, де і розмітився суд. В інших кімнатах знаходилась міліція, прокуратура, районна друкарня. Пізніше, в цьому ж будинку декілька кімнат займала редакція районної газети «Світло Жовтня».
Згодом міліція, прокуратура та редакція районної газети перейшли в окремі будівлі, а суд та районна друкарня знаходяться в згаданому будинку по теперішній час.
Суд Воловецької округи 2 дільниці із Н.Воріт у кінці 40-х років був перенесений у Воловець і знаходився в приміщенні теперішнього суду. На жаль точна дата невідома.
Після перенесення народного суду Волівецької округи з с. Н.Ворота в с. Воловець суд займав три кімнати. Приміщення знаходилося в запущеному стані. Одна кімната була пристосована під зал судового засідання. З інвентаря в цій кімнаті були 1 канцелярський стіл і 3 стільці.
До середини 80-х років в приміщенні було пічне опалення. Вбиральня знаходилась надворі.
Починаючи з 1946 року дане приміщення з роками добудовувалась, проводились капітальні ремонти.
1954 році проведено капітальний ремонт будівлі суду.
Наказом народного судді Стецо В.М. для контролю за ремонтними роботами був прийнятий на роботу будівельник Дем’ян Іван Васильович.
В 1955 році для добудови залу судових засідань Закарпатським управлінням міністерства юстиції було виділено 55 тисяч руб. Підрядчиком була Воловецька рембуддільниця. До кінця 1955 року будівництво було закінчено.
За рахунок приміщень районної друкарні, яка розташована у цьому ж будинку, загальна площа суду значно розширилась. У 2000 році на підставі договору оренди із друкарнею до суду приєднано приміщення площею 30 метрів квадратних. Через декілька років приєднано ще одну кімнату.
01 червня 2010 року рішенням Воловецької районної ради № 473 «Про передачу в оперативне управління об’єкту районної комунальної власності» для розміщення суду передано три кабінети районної друкарні загальною площею 60 квадратних метрів.
Таким чином, на сьогоднішній день суд займає 9 кабінетів, є один зал судових засідань, кімната зберігання речових доказів, архів. Загалом площа суду - 355 квадратних метрів.
Разом з тим дане приміщення не відповідає вимогам сьогодення. Потребує капітального ремонту покрівля суду, ззовні будинок й досі нагадує корчму. Настала нагальна потреба у залі судових засідань для розгляду цивільних справ, ремонту та реконструкції діючого залу судових засідань, обладнання кімнати для конвоювання, бібліотеки, забезпечення кабінетами та їх облаштуванням, персональними комп’ютерами працівників суду, облаштування пандусами приміщення для осіб з фізичними обмеженнями та ряд інших потреб. Давно застаріла система опалення.
Згідно із Законом СРСР «Про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік» від 16 серпня 1938 р. основою судової системи УРСР вважався народний суд, до підсудності якого відносились кримінальні і цивільні справи. Завданням народних судів визначалась охорона радянської законності і прав громадян.
Протягом 1946-1947 років судом розглядалось в середньому на місяць по 21 кримінальна та 20 цивільних справ. Серед кримінальних справ половину становили справи приватного звинувачення: це здебільшого нанесення легких тілесних ушкоджень та образа честі. Значну частину серед розглянутих справ займали справи про розтрати, розкрадання соціалістичного майна, по Указу ПВР СРСР від 26.06.1946 року, тобто про самовільний ухід з роботи та прогули.
Із цивільних справ більше 60 відсотків - справи про стягнення грошових сум. Але розглядалися й справи про виключення майна з під опису. Відповідачем у таких справах, як правило був фінвідділ, про їх розгляд також надсилались повідомлення прокурору.
Цікавим є порядок розгляду цивільних справ тих часів. Суддя отримавши позов не пізніше наступного дня безпосередньо на позові ставив резолюцію, у якій зазначав: дату, час і місце розгляду справи, виклик позивача і відповідача із зазначенням переліку документів які необхідно подати, а також інші учасники необхідні для розгляду справи. Справи знаходились у провадженні лише по декілька днів.
Розглянуті кримінальні та цивільні справи за 1948-1954 роки облікувалися у одній спеціальній книзі завбільшки 50 х 60 см. Одній справі відводився один рядок у якому відображались всі найважливіші відомості про підсудних чи сторони у цивільних справах, результати розгляду справ та подальший їх рух.
Ця книга до теперішнього часу зберігається у архіві суду.
.jpg)
У 1948 році народним судом розглянуто 198 кримінальних справ щодо 202 осіб. Переважна більшість підсудних утримувались під вартою. Характерним того часу є репресивний характер правосуддя. Особливо суворі покарання призначались за так звані злочини проти держави, що становили біля 80 відсотків розглянутих справ.
Для прикладу: Якщо за «пошкодження тіла» ст.153 КК УРСР 1927 року підсудному присуджено 4 місяці примусових робіт, то за самовільний ухід з роботи – 2 роки тюрми. Ухилення від примусового навчання чи роботи на шахтах Донбасу на той час кваліфікувалось як дезертирство ст.56-18 КК УРСР 1927 року. Всі обвинувачені знаходились під вартою і були засуджені на різні терміни тюремного ув’язнення. Зокрема за вироком суду від 7 липня 1948 року до позбавлення волі на 4 роки був засуджений Матола Іван Васильович. Винним він був визнаний у тому, що втік із школи ФЗО у яку був направлений окружвоєнкомом відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 10 вересня 1947 року.
Усього протягом 1948 року за дезертирство Воловецьким народним судом засуджено 67 осіб, що становило третину від усіх засуджених судом у 1948 році.
Радянське правосуддя захищало інтереси виключно колгоспів і своїм мечем суворо карало тих, хто посмів посягнути на колективну власність.
Так Вироком народного суду Волівецької округи від 13.10.1949 року Цап Михайло Васильович, 1895 року народження уродженець с. Кичірне засуджений по ст.3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 04.06.1947 року «Про кримінальну відповідальність за крадіжки державного і громадського майна» до 6 років 6 місяців ув’язнення за те, що він весною 1949 року захватив колгоспну землю площею 552 м. кВ. яку засіяв картоплею і урожай картоплі зібрав для себе.
Не менш суворими були покарання за невиконання зобов’язань по трудгужповинності (ст.58 КК УРСР 1927 року). За невиконання зобов’язання по вивозці 80 м.куб. лісу Брунцвик Андрій Михайлович, мешканець с. Гукливе у 1949 році був засуджений до трьох років тюрми.
В лютому 1949 року Фівгар Василь Олексійович, житель с. В.Ворота за невиконання зобов’язань по трудогужповинності, а саме вивозці 645 куб м лісу, отримав 9 років тюремного ув’язнення з конфіскацією всього майна.
Судова колегія в кримінальних справах обласного суду ухвалою від 19 лютого 1949 року вирок залишила в силі.
І лише 06 лютого 1992 року постановою Президії Закарпатського обласного суду вирок народного суду 2-ї дільниці Волівецького округу скасовано справу закрито. (див.додатки).
До 1948оку судді призначалися райвиконкомами. З 1948 р. обиралися трудящими на основі загального виборчого права.
Першим призначеним народним суддею Народного суду Волівецької округи другої дільниці в с. Н. Ворота був народний суддя Сідак Федір Георгійович. – 1908 року народження, уродженець с. Буковець Волівецької округи із селян бідняків, безпартійний з неповною середньою освітою. В судових органах працював від 1934 року. До 1939 року працював канцелярським службовцем в мадярських судових органах. В органах юстиції СРСР працював з 6 листопада 1945 року секретарем нарсуду в Сваляві. З 1 липня 1946 року народний суддя в Н.Воротах.
Після перенесення народного суду із Н.Воріт у Воловець працював у Воловці до 31 липня 1949 року.
Відомо, що Федір Георгійович на той час проживав у Нижніх Воротах. Одного разу йдучи з роботи додому потрапив у аварію і біля сорока років був інвалідом. Проте навіть будучи інвалідом багато допомагав односельчанам: комусь юридичною порадою, декому писав позови до суду.
Сідак Ф.Г. з дружиною (суддя 1946-1949рр).
На той час суд налічував 6 штатних одиниць:
Народний суддя - Сідак Ф.Г.
Секретар суду- Тербан Василь Михайлович, у 1948 обраний народним суддею.
ВИРОК
Іменем Української Радянської Соціалістичної Республіки
1949 року місяця лютого 4-го дня, народний суд 2-ої дільниці Волівецької округи, Закарпатської обл. у Н.Воротах на самому місці у В.Воротах в складі народного судді Тербана, народних засідателів Копчі та Гафинця, при секретарі судового засідання Козик, за участю прокурора Бігарі, захисника підсудного Кабація у відкритому судовому засіданні розглянув кримінальну справу:
Фівгар Василя Олексійовича 1922 року рожденія, уроженца
села В.Ворота, українца, письменний, одружений, із кулаков,
кулак, п/п , із слів несудимий, обвинуваченого по ст.58 ч.2 КК
УРСР
ЗНАЙШОВ:
що підсудний Фівгар Вас. Олекс. Маючи кулацьке господарство одержавши зобов’язання, дня 18 листопада 1948 року в платную трудогужповінность на вивозку ліса в кількості 645 км3, не приступив до виконання йому врученого зобов’язання, а умисно ухилявся від виконання трудогужповинності незважаючи на те що більш разів був попереджений з боку сільради, щоби приступив до виконання даного йому зобов’язання.
Підсудний винним себе не визнав про невиконання трудогужповинності, а на свою оборону показав, що у нього не було можливости виконувати на нього розложені задання так як у нього для вивозкі лісу не було збруї та предложив суду квитанції, що він вивіз 29 км3 дрова.
Суд на ті обставини допитав свідків Чекета, Малярчинця, Дербаль Ів.Ів., Дербаль Ів. Мих. Та Бляшин Йосифа Андр., які вину підсудному доказали, як теж вина підсудному доказана матеріалами
По переведенню судового слідства суд не міг взяти оборону підсудного до увани так, як із предложених підсуднім квитанцій о кількости вивезеного лісу встановлено, що підсудній вивіз всього 27.03 км3, а повинен був вивезти за місяць листопад і грудень 1948 рік 258 км3.
Суд виходячі із наведеного вважає підсудного опаско преступним елементом, так як послідний термозит развитию народного господарства і тому керуючись ст.295-297 і ст. 3і2 КПК УРСР
ПРИСУДИВ:
Фивгар Василя Олексійовича на підставі ст.58 ч.2 КК УРСР до позбавлення волі у загальних місцях ув’язнення строком на 9 років (дев’ять років) з конфіскацією всього майна без поразкі у правах.
Строк відбуття міри покарання засудженому Фивгар Вас.Олекс. рахувати з дня 28 січня 1949 року т.е. з дня його арешту.
До набуття вирока законної сили міру запобіжного заходу до засудженого Фивгар залишити тримання під вартою в Ужгородській тюрмі № 1.
Юрконсультації на заступстві призначити 250 крб. проти засудженого.
Вирок суда може бути оскаржений в Закарпатський облсуд м.Ужгород на протязі п’ять дневного строку з дня його виголошення.
Нарсуддя Тербан (підпис)
Нарзасідателі:1) Копча (підпис)
2) Гафінець (підпис)
Немає коментарів:
Дописати коментар